 Питання з владою в Україні вирішено. Є президент, прем'єр і спікер. У їх легітимності можна сумніватися, але без відповідних рішень судових органів - лише умоглядно. А ось українська опозиція вимагає уважного аналізу ...
Песимісти можуть вказати на те, що Напівп'яна натовп біля пам'ятника Кобзареві, зібрана за тарифом 20 грн / год, не мала ні найменшого права іменуватися «всенародним віче» і обирати лідера української опозиції.
Оптимісти - що БЮТ, як не крути, залишається найбільшою політичною силою, опонуючої діючої влади, і, власне, лідер іменного блоку вийшов у другий тур президентських виборів, програвши переможцю всього 3,5%.
Як би там не було, про своє право називатися опозицією, крім БЮТ, заявив і Арсеній Яценюк (і навіть отримав на це «ярлик» від самого Януковича, що і смішно, і сумно одночасно), та В'ячеслав Кириленко, і Віктор Ющенко, і , наприклад, маргінали типу ВО «Свобода».
Опозиція справжня і не дуже
Не секрет, що золотий мрією БЮТ після програних президентських виборів є становлення в Україні двопартійної системи. (Один із ключових політтехнологів Блоку Тарас Березовець так прямо і заявив в інтерв'ю «Фразі»).
У даний момент стратегічне завдання БЮТ і Тимошенко полягає в тому, щоб переконати всіх: єдиною опозиційною силою є Блок, єдиним лідером опозиції - сама Юлія Володимирівна. Всі інші - «зрадники» і «підспівувачі» у хорі імені Януковича, «кишенькова опозиція».
Давайте ж на хвилину повіримо Юлії Тимошенко, визнаємо, що тільки БЮТ - справжня опозиція. І при цьому оцінимо можливості БЮТ виконувати опозиційні функції.
Чим би нам зайнятися?
Для початку візьмемо самі звичайні підручники з політології чи з загальної теорії політики і з'ясуємо, що повинна робити опозиція за своєю природою.
Багато хто вважає, що найважливішим (і чи не єдиною) функцією опозиції є критика чинної влади. Мовляв, опозиція - це Цербер, прискіпливо відслідковує всі дії влади і при найменшому приводі який вказує на помилки і порушення закону. На жаль для України, це думку в достатній мірі помилково.
По-перше, горезвісним цербером в розвинених країнах є ЗМІ та громадянське суспільство. По-друге, законність / незаконність дій влади встановлюють не опозиційні герої ток-шоу, а прокуратура і суди.
Але справа навіть не в цьому. Найважливішою функцією опозиції є вироблення альтернативних проектів розвитку держави і суспільства (і їх популяризація).
Поклавши руку на серце - з цим у БЮТ великі проблеми. Адже йдеться про титанічної роботи: на кожен законопроект, запропонований коаліцією «тушок», опозиції в особі БЮТ потрібно вчасно відповідати альтернативним якісним (!) Законопроектом. На кожну програму розвитку «чого-небудь» - своєю програмою. При цьому всі розробки мають бути реалістичними, щоб у випадку зміни влади ті ж бютівці змогли впровадити їх у життя «з коліс».
Поки що нічого подібного немає. Передвиборчі програми та гасла БЮТ і ПР, якщо не брати до уваги мовне питання і членство в міжнародних організаціях, дуже схожі. Це й не дивно: «масові партії» приречено агітували «за все хороше і проти всього поганого».
Більше того: жодна з попередніх передвиборних програм БЮТ так і не була виконана: найяскравіший приклад - «Український прорив», який сміливо можна віднести до «українським провалів».
Справедливості ради: у ПР ситуація нітрохи не краще, через три-чотири місяці в цьому, швидше за все, зможуть переконатися всі охочі.
Те, що БЮТ намагається видати за власне бачення розвитку держави і суспільства (а українським політикам всіх мастей властиво плутати ці поняття), як правило, будується на банальних антитеза планами Януковича (ЗНО тільки на українському, анти-ЄЕП, не допустити введення російської як регіональної мови).
І ще момент: судячи з програм і обіцянок, і БЮТ, і ПР були готові боротися за полегшення життя малому і середньому бізнесу. Питання: чи готові бютівці спільно з регіоналами розробляти і приймати відповідні закони? Вже смішно? У тих же розвинених демократіях спільна робота влади і опозиції над наболілими проблемами не є чимось незвичайним. Але український досвід говорить про те, що ПР і БЮТ здатні спільно голосувати тільки за ті проекти, які дозволили б без проблем «роздерибанити» країну на двох, не пускаючи до корита альтернативні політичні сили.
Приміром, за підвищення виборчого бар'єру до 7% або 10% БЮТ та ПР проголосують з радістю, але користь для пересічного громадянина України від такого рішення буде, м'яко кажучи, негативною.
Отже, найпершим випробуванням для БЮТ буде розробка реалістичного альтернативного курсу розвитку країни. Причому побудованого не банальним запереченні будь-яких ініціатив Януковича і його уряду.
Повне заперечення
Це - ще один дуже важливий момент, не згадавши про який, ми не можемо продовжити розмову про функції опозиції.
Опозиційний дебют Тимошенко почався з повного заперечення легітимності Януковича як Президента, правлячої коаліції як «коаліції тушок» та Прем'єр-міністра Азарова. «З середи (10 березня, - ред.) Влада в Україні повністю нелегітимна», - заявила Тимошенко.
Раніше фракція БЮТ практично в повному складі проігнорувала інавгурацію Януковича. Слід визнати, що за відсутності відповідних висновків судових органів і міжнародних спостерігачів подібна поведінка заганяє Блок у рамки «Позасистемною опозиції». По суті, не визнаючи перемогу Януковича і призначення нового Кабміну, БЮТ прирікає себе (щоб бути послідовним) на створення «паралельного держави». Історії відомі подібні приклади, але всім зрозуміло, що в Україні вони не мають ні найменшого шансу на реалізацію. Тим більше - у вигляді «тіньового уряду», неефективність якого вже була неодноразово доведена з часів «Громади» і Павла Лазаренка (до його складу входила і Тимошенко, скільки б вона не намагалася забути це).
І це ще не все. На питання про те, які методи боротьби з владою віддасть перевагу БЮТ, Тимошенко відповіла в дусі того, що її методи - це «майдани, блокування рішень, трибуни Верховної Ради». Простіше кажучи, шлях в нікуди. Навіть в самому БЮТ порядком втомилися від подібної «партизанщини».
Все це говорить про те, що існування «цивілізованої опозиції» в Україні - під загрозою. І ця загроза походить з особистої жіночої образи.
Обмежувач
Так, друга за значимістю функцією опозиції дійсно є критика влади і строгий контроль неї. З цим, здається, проблем у БЮТ виникнути не повинно. Але кілька нюансів все-таки є.
По-перше, українська політична боротьба занадто віртуалізувати і театралізовані численними ток-шоу. Точніше сказати - саме в рамках теледейства вона й існує. Це, у свою чергу, означає, що форма критики переважає над змістом. І якщо Юлії Т. немає рівних у полеміці прямого ефіру, її аргументи, як правило, залишаються бездоказовими.
Це дуже сумно: в ефірі будь-якого Шустера можна висувати будь-які ефектні звинувачення, абсолютно не турбуючись про їх правдоподібності. Повна свобода слова без найменшого натяку на верховенство права - вирок демократії. Українські політики не відповідають ні за свої слова, ні за вчинки.
Досить згадати звинувачення Тимошенко про те, що «уряд Януковича крав зі швидкістю 60 доларів на секунду», слова Ющенка про корумпованість самої Тимошенко ( «як можна бути бомжем?»). Всі ці ескапади не отримали і не отримають жодного правового продовження.
Ще нюанс: у БЮТ (крім газети «ВВ» та журналу «Украйінський тиждень», про якість яких не прийнято говорити в пристойному суспільстві) практично немає власних ЗМІ. А отже, немає каналів комунікації з суспільством. (Вважати, що Блок може розраховувати на розвинену мережу «польових агітаторів» - просто смішно). Так що питання про те, чи зможе БЮТ донести суспільству навіть правдиві закиди на адресу влади, залишається відкритим.
З іншого боку вітчизняні мас-медіа славляться тим, що за гроші опублікують навіть інтерв'ю з Гітлером, спокійно доживає свій вік в Антарктиді. Проте якість такої «джинси» завжди залишає бажати кращого, а фінансові ресурси БЮТ - небезмежні.
Чиї інтереси висловлюємо?
Опозиція може бути дієвою та ефективною тільки в тому випадку, якщо спирається на соціальні групи, ущемлені владою і прагнуть реваншу. Тут БЮТ чекають одразу кілька пасток.
По-перше, «чиста» соціальна база і БЮТ, і ПР майже ідентична. Це «бюджетники». Янукович і Тимошенко як недалекоглядні популісти змагалися за голоси тих, хто годується за рахунок держави. ВОНА точково обробляла то бібліотекарів, то міліціонерів, ОН широкими жестами обіцяв годівниці всім соціально незахищеним.
При цьому обидва, не соромлячись, загравали з бізнесом, особливо дрібним і середнім, не звертаючи уваги на те, що одночасно знижувати податки і підвищувати соціальні виплати абсолютно нереально.
По-друге, за результатами першого туру президентських виборів стало ясно, що ні БЮТ, ні ПР не вдасться стати всеукраїнськими політичними силами. І нинішньої опозиції нічого не залишилося, як діяти в рамках парадигми «розколотої країни»: бити на національно-мовний чинник. Але на полі «націонал-патріотизму», окрім БЮТ, пасеться і Ющенка, і, частково, Яценюк, і «Свобода». Видавити їх - найперше завдання БЮТ, що претендує на монополію у відстоюванні «українських інтересів». І тут починаються проблеми. Як відомо, саме гризня «націоналістів» між собою стала однією з причин недостатньої явки виборців на Заході України та голосування «проти всіх» (виборець просто втомився від безперервних розборок між дистрибютер різних «сортів говна»). Плюс до всього невблаганна електоральна арифметика говорить про те, що Південно-Схід завжди переголосує Центр і Захід - відповідно заганяти себе в заздалегідь програшні географічні рамки для БЮТ смерті подібно.
Внутрішні проблеми
Про те, що БЮТ у нинішньому вигляді вимагає, як мінімум, «чистки», «Фраза» вже писала. Але за останні кілька днів посилилися сумніви в тому, що такі відбудуться ( «потьомкінські» перестановки кадрів, швидше за все, відбудуться). Питання в тому, що далеко не всі бютівці морально готові до Позасистемною опозиції. Погнати депутатів блокувати трибуну і захоплювати електрощитові можна, але наскільки їх вистачить ентузіазму?
Системні бізнесмени вже давно дистанціюються від активної політики, вважаючи за краще не псувати відносини з владою, голови комітетів та підкомітетів скучили за нормальною прибутковою лобістської роботи, рядові «кнопкодави» підраховують плюси та мінуси синхронного голосування з коаліцією.
Тимошенко розуміє все це, інакше б не були озвучені полубредовие ініціативи дозволити їй як самопроголошеному «лідера опозиції» присутні у сесійній залі і навіть виступати з трибуни. Мабуть, справи у фракції настільки погані, що тільки особиста присутність самої ЮВТ здатна відновити хоч якусь дисципліну ...
Замість висновків
Насправді, БЮТ зможе бути ефективною опозицією. Але для цього Блок повинен перестати бути заручником власного лідера.
Насправді, опозиція, як усі розуміють, це - далеко не тільки БЮТ. І широке продуктивне об'єднання можливе. Але для цього й іншим політичним силам доведеться переступити через себе і припинити мізерний війну всіх проти всіх (2004-й рік показав, що це теоретично можливо).
Насправді, опозиційне місце залишається вакантним - адже воно дістанеться тільки тому, хто, повторимося, запропонує альтернативну і реалістичну програму розвитку держави і суспільства. Це не так і складно - у нової влади, судячи з усього, поки немає ніякої придатної до реалізації програми.
|
