 Нова коаліція, яка сформована у Верховній Раді України, має намір поставити питання про законодавче закріплення позаблокового статусу України. Відповідна пропозиція міститься в тексті угоди, прийнятому коаліцією.
Раніше позаблоковий статус України був продекларовано новим президентом Віктором Януковичем. Нова влада в Україні намагається всіма можливими способами гарантувати Росії відмова від євроатлантичного вектора, що в результаті повинно створити сприятливі політичні умови для отримання економічних пільг або кредитів. Для Росії це, безумовно, буде позитивною новиною. Однак, як показує досвід Молдови, позаблоковий статус, закріплений в Конституції країни, ніколи не був достатньою гарантією для Москви.
В угоді коаліції кажуть, що Україна не буде брати участь у військово-політичних союзах інших держав. Але це не значить, що контакти з НАТО будуть перервані. Коаліція передбачає «продовження конструктивного співробітництва з НАТО з усіх питань, що становлять спільний інтерес». Позаблоковий статус планується закріпити законодавчо. Проект поправок до закону «Про основи національної безпеки України», в якому йшлося про скасування курсу на євроатлантичну інтеграцію і закріплення позаблокового статусу, був створений ще у вересні минулого року. Законопроект вже розглянуто комітетом, до його обговорення можуть приступати депутати в сесійній залі.
Прийняття закону про позаблоковий статус сьогодні є переважно політичним і кон'юнктурним кроком, адресований Москві та вживаються в контексті спроб налагодити російсько-українські відносини.
По-перше, питання про вступ України в НАТО сьогодні не стоїть навіть у середньостроковій порядку денному. Щодо цього питання немає консенсусу всередині самого блоку, що показав відомий бухарестський саміт альянсу в квітні 2008 року. Проти «втягування» України і Грузії в НАТО (прийняття Плану дій щодо приєднання до НАТО, ПДЧ) тоді категорично виступили Німеччина та Франція, які не хочуть псувати відносини з Москвою заради геополітичних амбіцій Вашингтона.
По-друге, всередині самої України питання надто політизоване. Крім того, що країна просто не готова за своїми стандартами, до членства в альянсі (цьому також заважає і перебування Чорноморського флоту), більше 60% населення країни виступають проти атлантичного вектора. Лобіювання блокового статусу автоматично веде до зростання напруженості як усередині країни, так і у відносинах з Росією. Тому в цих умовах говорити про позаблоковий статус для нового керівництва країни гарантовано буде приносити позитивні плоди у вигляді нормалізації відносин з Росією і так само гарантовано не втратити можливість вибудовування нормальних відносин з НАТО. У перспективі це обмеження може виявитися «рухомим».
Показово, що наприклад, для Москви зовсім недостатньо було позаблокового статусу Молдавії, закріпленого в Конституції країни, в якості гарантії не вступу до НАТО. На додаток Кремль вимагав (це було в рамках оновленого «плану Козака» навесні 2008 року) прийняти декларацію про визнання постійного нейтралітету Молдови. «Відповідно до конституції наша країна і так нейтральна. Але тепер бажано, щоб цей статус був зафіксований ще і в декларації про те, що всі визнають наш нейтралітет. Цей документ мають підписати всі сторони, які беруть участь у переговорному процесі у форматі «5 +2», за винятком Тирасполя. Тобто Молдова, як суверенна держава, а також Росія, Україна, США, ЄС і ОБСЄ », - говорив тоді президент Молдови Володимир Воронін в інтерв'ю« Коммерсанту ». Нейтральний статус Молдавії, закріплений в Конституції, Росію не влаштовував: Кремль хотів накласти зобов'язання і на Захід, який також підписався б під цією декларацією.
У ситуації з Україною Москва завжди вказувала на Договір про дружбу, співпрацю і партнерство, підписаний 31 травня 1997 року. Договір встановлює основи двосторонніх відносин. Виходячи з нього, Росія вважає неприпустимим вступ України до НАТО і не раз звинувачувала Київ у спробах порушити його основні принципи. Так, 6-та стаття говорить про те, що територія однієї країни не може використовуватися на шкоду безпеці іншої, і одна із сторін, перебуваючи у дружніх, союзницьких, партнерських відносинах з іншого, не буде створювати для неї загрози.
Виходячи з цього, нинішній тренд на позаблоковість може виправдовувати себе лише в тій мірі, в якій діють влади України готові враховувати стурбованість Москви. Як тільки актуальність цього знизиться, а можливості для зближення з Заходом покращаться, цінність позаблокового статусу дуже швидко може виявитися міражем, слідом за розсіюванням якої зміниться і відповідна законодавча база.
|
