 «Тушки» добирають «по старинці». Тобто поштучно. Так, Владислав Каськів, відомий у вузьких колах своєю діяльністю не стільки на посаді радника прем'єра Тимошенко з питань залучення іноземних інвестицій, скільки - бармен
Якщо герой «Кавказький полонянки» плутав особисте щастя з державним, то нова влада вперто плутає політичні конфлікти з бізнесовими. «Непонятки», які виникли у Григоришина з Ахметовим і Клюєвим одночасно, «назовні» «прориваються» у вигляді розмивання акцій комуністів у правлячій коаліції. Розмивання, між іншим, загрозливого втілення світлої мрії Віктора Федоровича про власний конституційну більшість. Враховуючи, що наступна після КПУ і Григоришина жертва - Литвин і Хмельницький, «Справедливість і реформи» ризикує повторити сумну долю Коаліції національної єдності, де поняття «226» було, як відомо, вельми відносним відносним.
Лінії розлому в коаліції намітилися буквально з перших днів. Критика урізання соціальних програм (оголошеного Тігіпко) Петром Симоненком була сприйнята не інакше як прояв невдоволення комуністів тим, що перепало їм не так багато портфелів, як хотілося б. Тим більше - на тлі Литвина, відкраяла при незрівнянно меншому «внесок» в коаліцію куди більше посад. Причому посад самих хлібних - селищах прибуток не в далекій перспективі, а тут і зараз. «Знавцям» немає потреби пояснювати: залізна дорога, Мінприроди куди вигідніше Мінекономіки. У Литвина, жартують в КМУ, у владі навіть сонечка дояться.
Усі наступні публічні «фе» представників КПУ трактувалися аналогічно. У тому числі - натяки на їх неготовність підтримувати бюджет уряду Азарова.
Насправді, зовсім не кадровий голод - глибинна причина обурення «ленінців». Глибинна причина - бізнес-конфлікт їх «донора» Григоришина з новою владою. Конфліктувати він примудряється буквально по всіх фронтах.
З Клюєвим - за «Турбоатом», над центральною прохідної якого, немов у насмішку над паном Григоришиним, висить красномовний плакат: «" Турбоатом "- територія, вільна від рейдерів».
З Ахметовим - за тарифи на залізничні перевезення. Суть у тому, що Григоришин не чужий ряду структур (в тому числі, «Укречфлоту»), що займаються перевезеннями річковими експортної продукції безпосередньо до портів. Левова частка продукції, що йде на експорт по воді, - виробництва підприємств Ахметова. До портів її підвозять, в основному, по залізниці. Отже, Григоришину через свого (формально - комуністів) посланника в Мінекономіки, Цушко, бажано добитися підняття ж / д-тарифів так, щоб «підвезення» до портів вигідніше було здійснювати не по суші. Чим він зараз і займається.
Громадянин РФ, уродженець Запоріжжя Костянтин Григоришин - фігура взагалі досить колоритна. І не занадто фартова. Широкій громадськості він став відомий в 2002-му, коли після вечері в ресторані «Егоїст» його поклали обличчям вниз прямо перед порогом елітного громадського харчування, виявивши в кишені кокаїн і пістолет. Навоювалися при «кучмізмі» з чукамі-гекамі з СДПУ (о) (що організували, як він стверджував, наїзд) за обленерго, Костянтин Іванович охоче підтримав революцію, «пожертвувавши» на неї ні багато ні мало $ 12 млн. Щоправда, приватизувати «Турбоатом» йому це не допомогло. Ні 2005-ий, ні 2006-ий, ні 2007-ий, ні 2008-ий, ні 2009-ий не став для нього «роком відкатів». Отримати сатисфакцію він намагається за нової влади. Поки, щоправда, не надто успішно. Враховуючи, що влада ця не спромоглася задовольнити повною мірою апетити Ахметова, Коломойського (активно допомагав ПР після «розлучення» з Тимошенко через ОПЗ) та Пінчука, про Григоришина, очевидно, вона потурбується в останню чергу. Відповідно, влада не знаходить нічого кращого, ніж «розмивати» акції комуністів, доукомплектовуючи коаліцію «тушками» так, щоб мінімально залежати від голосів симоненківців.
«Тушки» добирають «по старинці». Тобто поштучно. Так, Владислав Каськів, відомий у вузьких колах своєю діяльністю не стільки на посаді радника прем'єра Тимошенко з питань залучення іноземних інвестицій, скільки - бармена в одному з популярних нічних клубів столиці, на тижні мав задоволення пообідати в компанії одного з віце-прем'єрів. «Про що обідали», здогадатися нескладно. До речі, коктейлі, що готуються Каськівим, вельми недурні. Це вам із задоволенням підтвердять Сергій Льовочкін з Іваном Фурсіним, регулярно заходить у цей самий клуб (як правило, вже «в кондиції» - «Лівий берег»).
Поглинені сім захоплюючим заняттям, «регіонали» практично не помічають другий - куди більш реальної загрози коаліції. Конкретно - набирає самостійну силу Литвина. Інтерес якого - довічне спікерство. І максимально можлива відстрочка не тільки парламентських (перспектива позапланового проведення яких з кожним днем все примарнішими), але й місцевих виборів.
По-перше, на президентських Володимир Михайлович отримав результат не настільки оптимістичний, щоб горіти бажанням перевірити його на місцевих.
По-друге, місцеві загрожують формалізувати силу його конкурентів - «групи в смугастих купальниках» імені Яценюка, та Сергія Тігіпка, який, всупереч даним «донам» «чесному комсомольському», від затії власного партбудівництва відрікатися і не думав.
По-третє, чим пізніше місцеві, тим менше ситуативного рейтингу залишиться за Арсенієм Петровичем і Сергієм Леонідовичем.
Перенесення регіональних елекції на майбутню весну вигідний, крім Литвина, ще й БЮТ. І категорично невигідний ПР. Чому «дони» скасували конституційну дату 30 травня - зрозуміти нескладно. У суєті закінчення процесів президентської кампанії, кадрової епопеї (з силовиками включно) їм було зовсім не до формування виборчкомів. Чому «охололи» до осінніх датах (31 жовтня або 7 листопада), зрозуміти куди складніше.
До осені ПР ще не встигне розгубити переможний рейтинг, прапор особисто Януковича ще не вицветет, новопризначені губернатори вже встигнуть «освоїтися» на підконтрольних територіях, вертикаль буде відбудована, а силовики призначені. Адмінресурс - який не є, буде цілком і повністю працювати на них. (Міф про те, що адмінресурс - інструмент минулого, всього лише міф. Він завжди є там, де існують чиновники, мало-мальськи залежні від Києва.) Буде працювати до тих пір, поки ПР іменується «партією влади».
У «історично» ворожих їм областях восени «дони» теж цілком можуть розраховувати на незначну сатисфакцію. Недарма ж усім без винятку губернаторам (власне, це було умовою їх працевлаштування) поставлено завдання організувати в «своїх» облрадах «біло-блакитне» більшість. Потім - у міських та місцевих (навіть якщо мер - представник протилежного табору).
Тоді як БЮТ провести масштабну партійну «зачистку» до осені фізично не встигне. «Відщепенців» просто немає ким замінити - адекватних кадрів на місцях не таких багато, як видається із Києва. Тобто БЮТ не зможе повною мірою відновити втрачені позиції. Та й приводів критикувати діючу владу накопичиться не так багато. Притому, що критикувати ефективніше не словом - справою. Досить згадати ази опозиційної діяльності, а саме - депутатам від БЮТ на місцях повноцінно реалізовувати свій депутатський статус. Проводити зустрічі з людьми не тільки перед виборами, вибивати в держбюджеті кошти на ремонт дахів і під'їздів у своєму окрузі, розсилати депутатські запити і т.д. Заробляючи, таким чином, авторитет не стільки політсилі, скільки самим собі. Що представляється украй корисним у світлі майже неминучого реформування виборчої системи - з ухилом у мажоритарку (або повну, або часткову - змішану систему).
А ось критикувати владу після зими - мила справа. По-перше, не відомо, як зима пройде - що чекає ЖКГ, якими виявляться газові контракти, якими - тарифи, чи станеться в країні черговий Алчевськ і т.д. По-друге, через рік правління до Януковича енд Ко напевно знайдеться за що причепитися. Чіплятися напевно стануть ще й новоспечені опозиціонери - сьогоднішні можновладці. Перші два прізвища можна назвати безпомилково: Тігіпко і Бродський (куди ж без нього!)
Втім, місцеві вибори, коли б вони не проводилися, - ярмарок потенційних конкурентів з числа представників місцевих еліт. У доцільності плекання яких у ПР дуже сумніваються. «Честолюбні дублери» нікому не потрібні. Навіть якщо вони - члени та / або сателіти рідної партії влади. Про виконання власних передвиборчих гасел на кшталт «вся влада - регіонам» в ПР при цьому, зрозуміло, печуться найменше. Що незабаром буде наочно продемонстровано статтями азаровського бюджету. Який не дав би казні кожного окремо взятого регіону більшу незалежність не тому, зрозуміло, що не хоче, а тому, що не може - час, чи розумієте, кризовий. (Як тут не згадати казку про надання російській мові статусу другої державної, чого неможливо добитися через банальною - відсутність в Раді трьох сотень голосів.)
На відміну від «донів», Литвин - майстер многоходовок і апаратних розводок - це розуміє. Тому й тягне час собі на благо, як може. У ПР це теж потихеньку починають усвідомлювати. І протидіють йому вельми єзуїтським способом. Враховуючи, що Хмельницький для Литвина - те ж, що Григоришин для Симоненка, «взятися» насамперед вирішили за нього. І інших бізнесменів в оточенні Володимира Михайловича. Силами ГПУ, зрозуміло. Днями на Різницьку, а конкретно - куратору слідчого Главку Щоткіну, надійшло відповідне негласне розпорядження.
Адже «справа Гонгадзе» на Литвина (особливо після того, як він безболісно пережив поява Пукача) вже «не діє». Його «розвиток» Литвин - зовсім незрозумілим чином - тримає під невсипущим контролем.
Доводити ситуацію до відкритої конфронтації небезпечно. Спікер Литвин здатний організувати таку «розводку по кутах» Януковича з Азаровим - мало не здасться. У разі ж зміщення Володимира Михайловича з посади - простою більшістю голосів - «дони» гарантовано отримають дійсно потужного опонента. Не бутафорську опозицію - саме парламентського опонента.
І логічно позбудуться перспектив заповітного «конституційної більшості». Відступати від них, у міру того, як віддаляються від коаліції комуністи і литвинівці - для заповнення голосів їх фракцій ніяких «тушок» не вистачить. Якщо смерть Кощія - в яйці, то смерть будь-якої коаліції - в її «третіх силах»: маленьких, але гордих фракціях. «Справедливість і реформи», таким чином, як було сказано, ризикує перетворитися на Коаліцію національної єдності. Чому - дивіться вище.
|
