 Після інавгурації Віктора Януковича його попередник витримав тривалу інформаційну паузу. Потім все-таки почав коментувати поточні питання та проблеми політико-економічного порядку денного. Проте лідер Майдану і аутсайдер виборів ...
Після інавгурації Віктора Януковича його попередник витримав тривалу інформаційну паузу. Потім все-таки почав коментувати поточні питання та проблеми політико-економічного порядку денного. Проте лідер Майдану і аутсайдер виборів-2010 не заявив чітко: буде він підтримувати чинну владу або буде їй опонувати?
В інтерв'ю «Дню» Віктор Ющенко розповів, що є опозиціонером, але, разом з тим, не вважає, що владу треба вважати ворогом. Більше того, Ющенко не виключає входження «Нашої України» в діючу коаліцію. На яких умовах можливо співіснування в одній системі владних координат вчорашніх опонентів, врешті-решт, патріотів із НУ-НС і комуністів?
Відповідь на це та інші запитання в інтерв'ю колишнього президента, а нині лідера «Нашої України» Віктора ЮЩЕНКА.
- Віктор Андрійович, ви задоволені тим, що зараз відбувається в країні, у владі? Чи вважаєте це кращим з можливих варіантів поствиборчої?
- Перше, про що варто говорити общеконцептуально: нація повинна зрозуміти, що ми прийшли до виборів, де не було вибору. У мене немає сумніву в тому, що політика Януковича і політика Тимошенко - це дві краплі в одному морі.
На жаль, на мою думку, те, що стало в рамках другого туру як вибір нації - це вибір, який в будь-якому контексті може призвести до дуже негативних наслідків для сьогоднішньої і майбутньої політики України. Тому що під загрозу ставиться кілька базових речей програшу нації. Це демократичність. Безпекових блок. Національне становлення. Що сьогодні відбувається у владі?
Мені здається, із стратегічних міркувань робиться одна досить фатальна помилка. У чому вона полягає? Результати виборів є гарною платформою для політичного діалогу, адже переможець отримав підтримку однієї третини нації. Іншими словами, ми вперше маємо Президента, який в останньому турі отримав менше 50% підтримки виборців. До чого цей факт мав би спонукати? Провести більш глибоку політику консолідації, єдності. Це хороший привід почути всіх, і на цьому стати тим, що називається Президентом всієї України, а не тільки її частини.
Цю консолідуючу місію у 2006-му виконав Універсал національної єдності. Універсал, який, нагадаю, не підписала тільки Тимошенко, дав відповідь на мовну політику, політику безпеки, політику економічних реформ і приватизації. Словом, 24 пункти Універсалу дали відповідь на те, як не допускати полярності в політичному розвитку. І нинішні результати виборів штовхали переможця в напрямку пошуку партнерів, консолідації. З цього, переконаний, можна було б розпочати формування виключно на букві і духу Конституції парламентської коаліції. Але цього не сталося. Тому це перша червона картка цієї влади.
- Як ви оцінюєте кадрову політику діючої влади?
- Ви знаєте, кадрова політика будь-якого Президента зазнає критики. Немає такого ідеального рішення, якому б аплодували 46 мільйонів громадян. Але, знову-таки, шкода, що не прийнято формулу політичного діалогу. Місія влади нової полягала в тому, щоб показати, що вони виступають не за конфронтацію, не за реванш, а за те, як стати об'єднаної нацією, разом шукати відповідь на ключові виклики. Спроба саме такої постановки питання не вдалася. А це було головною метою. Всі інші - питання посилення конфронтації, опонентів цієї влади, їхньої консолідації (чи то на місцевих, чи то на дострокових парламентських виборах).
- Останнім часом ви коментували чимало питань порядку денного (газові переговори в РФ, ймовірну скасування Указу про присвоєння Бандері звання Героя і так далі), проте ви чітко так і не заявили: ви в опозиції до цієї влади, або вибірково, але підтримуєте певні її починання?
- Я не при владі, а, значить, я в опозиції. Але, знаєте, не треба влада сприймати як ворога. Я знаю таких політиків, які завжди будуть вести Україну до протиборства, соціальних хвилювань і гратимуть на одній ноті: «Якщо не я перемогла, значить все інше - це не Україна». Це неправильна позиція.
Я - лідер політичної сили. Тему глибини опозиційність і її характеру, звичайно, ми будемо визначати на політраді і з'їзді. Це перше.
Друге, про що я хочу особливо відверто сказати, не граючи в політику і не розділяючи рішень, прийнятих цією владою. У більшості політичних сил сьогодні є два варіанти поведінки: або обрати шлях реформ (це те, що більше за все потрібно країні), або йти шляхом дострокових парламентських виборів. Я хотів би закликати всіх, незалежно від того, політичні сили це або громадські об'єднання, до усвідомлення наступного. Держава сьогодні знаходиться в такій складній ситуації, для виходу з якої потрібні зусилля багатьох громадян України та політичних сил. Переконаний, що кращим вибором була б політика реформ. Я далекий від гарантій того, що нинішня влада вибере політику реформ. На жаль, я думаю, що, швидше за все, буде обрана політика дострокових виборів.
Однак об'єднавчої базою мало б стати проведення демократичних перетворень, і економічних у тому числі. Потрібно прийняти виклики, які стоять перед країною, дати їм чесну, відверту оцінку, об'єднатися і на цьому формувати ту політику, навколо якої, переконаний, буде абсолютна більшість здорових проукраїнських сил.
- Чи бачите ви в таборі цих політичних сил команду колишнього прем'єр-міністра, чи припускаєте співпрацю з пані Тимошенко?
- Чесно скажу, мені важко про це говорити, тому що саме ця людина завдав найбільші удари з патріотичного руху України за останні роки.
- Чому ж тоді не знайшлося того, хто міг би ці удари відбити?
- Слово «б'є» - це, знаєте, занадто фігурально. Можу нагадати цілий ряд нокаутів, які отримала кожна сила, яка ілюзію демократії чи патріотичного руху, яка виходила від імені Тимошенко, прийняла за чисту монету. І де вони сьогодні? Можна почати з Онопенко - вірного соратника, учасника БЮТ. Де зі своєю політичною силою Вінський, який свого часу перейшов до Юлії Тимошенко? Де сьогодні Пинзеник - засновник, батько однієї з прагматичних українських партій? Де «Самооборона»? Одна третина - в одній стороні, дві третини - в іншій. «Наша Україна» розчленована, «розірвана». Де Гриценко, де «Народний Рух України»?
До кожного був застосований специфічний удар: метастази ідеології, політична корупція, соло однієї особи, втрата діалогу. Все це призвело до того, що в останні два роки ми не мали більшості в парламенті. Плюс до цього - повний параліч економічної політики.
Те, що відбулося в демократичному та патріотичному русі України за останні роки, - це колосальна втрата нашого потенціалу. Настав час робити уроки. А уроки робити потрібно не навколо персон, а навколо цінностей.
- Але, все ж таки, ви допускаєте об'єднання з Тимошенко чи ні? Об'єднатися можна і навколо цінностей ...
- На моє переконання, за Тимошенко не стоять демократичні та національні цінності. Якщо говорити про персональні стосунки, то, знаєте, я до неї як до жінки буду і далі з повагою ставитися. Врешті-решт, за цією людиною стоять мільйони людей, які її підтримують. Хоча я позиції цих людей і не поділяю, але це їх право.
- Онопенко, Пинзеник, Вінський. Ви назвали прізвища людей, які були соратниками Юлії Володимирівни, але залишили її команду. А на кого в даний момент ви спираєтесь у парламенті? До речі, ви говорили раніше про соло однієї особи. Ваші недавні соратники теж говорять (наприклад, Стецьків постійно це підкреслює), що під час вашого діалогу з членами НУ-НС мало місце також соло однієї особи - вас.
- Те, що занесла в політику останніх двох років Тимошенко, вщент розбило демократичні і патріотичні сили, і Стецьківа в тому числі. Якщо взяти «Самооборону», або Стецьківа, або Стретовича, або Кармазіна, або Матвієнко, треба відверто констатувати: їх об'єднала не ідея, як підняти Україну, а ті мотиви, з якими Тимошенко, ігноруючи досить часто ідеологію, формувала команду своїх прихильників в коаліції .
Який економічний курс об'єднав цих людей? Немає цього курсу. Це щоденна імпровізація. Не заплатили ПДВ 25 мільярдів, стягнули до 12 млрд., але кожен день говорять, як турбуються про бізнес. Такого в українській економіці ще ніколи не було.
Або взяти саму святу для будь-якої нації тему політики безпеки. Вам нагадати російсько-грузинську кризу, проблеми та статус перебування Чорноморського флоту в Криму, заяви з приводу НАТО, які звучали з вуст Тимошенко в Брюсселі?
Тільки цінності, спільна мета можуть об'єднати. Тактичний інтерес кого-то ні до чого хорошого не приведе.
У Тимошенко де-юре начебто була коаліція, а де-факто коаліції не було. Зараз аналогічна ситуація. Це є підтвердженням того, що і Тимошенко, і Янукович діють однаковим почерком. Якби новий Президент шляхом діалогу, в конституційних рамках формував парламентська більшість, це обов'язково призвело б до зближення позицій. Насправді ми отримали сценарій Тимошенко, тільки з протилежним знаком, коли йде реванш, ігнорування, ставка на власні сили. І цей факт щодня формує все більше опозицій. У той же час, місія нового Президента полягає в тому, щоб запропонувати всім сторонам (в даному випадку парламентських) діалог.
Сьогодні вкрай необхідний діалог між сходом і заходом України, і нічого від цього ховатися. Сценарій «або-або» - глибоко помилковий. Це сценарій, який призвів до застою, до краху політики Тимошенко. І цей сценарій як долю вибрала Партія регіонів.
- Якщо парламентський діалог стартує, компроміс буде знайдений, фракція НУ-НС поповнить коаліційні ряди?
- Проведення діалогу не означає, що хтось кудись увійде. Увійти можна, якщо основні принципи твоєї політики будуть прийняті, а питання, які є святими, - враховані. У такому випадку дійсно можна говорити про партнерство.
Не запропонувати діалог у Верховній Раді - фатальна помилка, адже якщо влада не відповість на політичну консолідацію, вона не відповість і на ефективні економічні реформи. Іншими словами, якщо влада пропускає м'яч у першому таймі політичному, вона його пропустить і в другому таймі - економічному.
- Чи визнаєте ви, що грунт для України після виборів була щедро удобрений саме чварами у владі останніх років? До речі, багато експертів (апелюючи до «залізною» хватці діючої влади) уже сьогодні говорять, що владний каток безжально розчавить пагони демократії.
- При Тимошенко цей каток крутився б швидше і цинічніше. Вибір у другому турі говорив про те, що це, в будь-якому випадку - антидемократичний, антиукраїнський, антиєвропейські вибір. Це, знаєте, як у байці Крилова: як тих друзів не садовив, а музиканти з них нікудишні.
- Ви публічно і неодноразово говорили, що в другому турі будете голосувати проти всіх, але 80 з гаком відсотків саме ваших виборців поставили галочку навпроти прізвища Тимошенко.
- І в чому ви звинувачуєте мене?! Вибачте, але я вас як журналіста привів до свободи слова. А колишній уряд, до речі, через суд ухвалював рішення про те, що журналіст повинен бути з липкою стрічкою на губах. І це, виходить, не каток? А коли починалася історія зі списком 3,5 тисяч підприємств, що потребують приватизації, - це не каток? Коли країна живе без бюджету, а найбільша в Європі за площею країна живе в режимі ручного управління - це теж не каток?
Так, я перед другим туром говорив, що з кожним днем ми втрачаємо вибір, якщо будемо концентрувати увагу на Тимошенко чи Януковича. І я це можу повторити сьогодні, оскільки і там каток, і там ковзанку.
Те, що ми сьогодні маємо - відповідальність не тільки Януковича, це відповідальність кожного, хто стояв перед вибором: одним чи іншим. На мою думку, це закономірний процес того, що ми потім будемо називати історичним уроком. Це значно ефективніше впливає на людину, націю, ніж інші обставини.
Ось зараз що ми бачимо? Коли людей питають, чи не хотіли б вони віддати частинку державності в обмін на дешевий газ, 52% говорять, що хотіли б. Мені дуже хотілося, щоб в ту аудиторію прийшов Тарас Шевченко і звернувся до малоросів з питанням: «Хто ви такі? Монголи? »
У нації, не усвідомила цінність процесу національного відновлення, відродження, не почувши любові до своєї мови, території, культурі, пам'яті, буде важка доля своєї держави. Це та політика, проти якої я боровся п'ять років ...
- А як же загальнодержавна інформаційна безпека? В Україну адже заносять різноманітні сверхвредние інформаційні віруси, проти яких немає дієвої «вакцини».
- У цьому випадку я хотів би апелювати до звичайної людини: це ваш вибір. Саме поведінка людей формує таке владне поведінку. До того ж давайте не будемо забувати, що народ завжди гідний власної влади. І виклики, які сьогодні приносить влада, - це ті виклики, які допускає нація. Поляки б цього не зробили, оскільки вони більше цінують національні, демократичні процеси, тому що вони по суті своїй набагато більше у Європі, ніж в будь-якій іншій частині світу. А у нас продовжується вічна дискусія: «Пан президент Ющенко, куди ви нас ведете? У Європу? Але для чого нам Європа, сала дайте! »Або:« Ви говорите про національні цінності? А ми хочемо інстинкти задовольнити ». А я постійно повторював, що вибирати ковбасу - це апріорі програвати, якщо ж вибрати національні демократичні цінності, то і ковбаса буде хороша, і державність. У кінцевому підсумку, для президента завдання № 1 - це не економічні реформи (хоча і це на порядок дня), а консолідація нації.
- Наскільки ви виконали це завдання № 1 за роки свого президентства?
- Мені вдалося ці питання озвучити, акцентувати на них увагу. Досягнення результату, який би привів до належного рівня консолідації нації в будь-яких питаннях, - це не питання п'яти років. Особливо для української нації, яка була розділена 300 років, яка жила за різними ідеологіям, під різними імперіями. Очевидно, це наклало відбиток на нашу ментальність, але хочу підкреслити: немає у нас протилежностей, є відмінності. І нам необхідно прати ці відмінності і приводити націю до єдиного знаменника.
- Сьогодні відбувається процес «відмивання» тих, проти кого після помаранчевої революції були порушені кримінальні справи. Прізвища загальновідомі. Це також обнулення, про який говорив Кучма?
- У цьому немає нічого дивного. Нація зробила вибір, який чітко і легко прогнозував подібні процеси. Хіба важко було спрогнозувати характер міжнародних відносин або те, що станеться відкат від цінностей, якими ми жили останні п'ять років? Думаю, що ні. Ми йшли на відкриті, демократичні вибори, добре розуміючи що за виборами стоїть відповідальність.
Закономірне чи це антипод політики, що проводиться в період з 2005-го по 2010 рік? Абсолютно закономірний.
Перемогла б Тимошенко, ми б стали свідками тих же трагедій. На це та багато інших питань є лише одна відповідь: демократизація країни. Хоча й особистості дуже важливі, відповідь потрібно шукати не в них, а в системі цінностей.
Вибір-2010 робився не за системою цінностей, що дають прогнозованість, стабільність чи спокій. І в даному контексті хотів би ще раз відзначити: найбільша трагедія, що трапилася за останні кілька років, - це розвал демократичного, патріотичного руху. Рухи, що могло б привести націю до закріплення демократичного формату розвитку, формування нашої європейської ідентичності. Всі інші? .. Які кадри прийшли, як обнуляються злочинці чи з якими дарами прем'єр-міністр їде до Москви - це наслідки січневого вибору.
- І які, з огляду на ці процеси, перспективи доведення до суду резонансних кримінальних справ, у тому числі справи на вашу отруєння?
- Переконаний, що люди, які не звикли до добросовісної політиці, будуть використовувати ці справи для дискредитації. Вони незаконним чином будуть віддаляти віру в правову справедливість. Але вони переможці, у них мандати мільйонів людей.
Якщо у нас сьогодні в парламенті неконституційне більшість, яка буде продукувати і акцептувати рішення незаконного характеру, то ця незаконність буде поширюватися на всі сфери життя. Найбільше та найперше, що ми втрачаємо, - демократичний характер нашого життя.
умаю, з кожним днем у лексиконі провідних політичних лідерів все рідше і рідше будуть звучати слова «нація», «відродження», «демократія», «європеїзація». Я переконаний в цьому, можете провести тест. У результаті переконайтеся, що слово «нація» буде сором'язливо замінено чимось іншим. Про європеїзації взагалі не йдеться. Демократичний процес? На жаль, дві третини суспільства це не сприймають сьогодні як цінність. Це не вина перемогли політиків. Справа в тому, що ми ще серйозно плутаємося в цінностях.«Ковбасна» ідеологія виглядає значно простіше, хоча тут закладений швидше тваринний інстинкт, ніж позиція громадян.
- Назвіть ваші ключові досягнення на президентській посаді і помилки.
- Демократизація. За оцінками Freedom House, ми вперше за 19 років отримали свою позицію серед групи вільних країн. Як ще можна оцінити цю роботу? Достатніми чи є глибина і незворотність демократичних процесів? Зовсім ні. Очевидно, що це недолік і Президента, і кожного з нас. Адже ми не вважаємо поки, що цей процес необхідний нам, як кисень, щодня.
Друге. Національне становлення. Моя місія була простою: завдяки своїй політиці я хотів викликати мотивацію у кожного з 46 мільйонів українців частіше відкривати бабусину скриню і діставати звідти українську сорочку. Відчути, що ми - нація, що ми єдині, тотожні, що нас об'єднує більше, ніж роз'єднує. Я хотів ввести єдиний стандарт: не говорити на сході країни - одне, на заході - інше. Але подібна політична лінія означає, що «тут і зараз» віддачу ти не отримаєш.
Візьмемо Голодомор. Ми починали з фактично обнулений позиції, а закінчили тим, що більшість націй розуміють, що це дуже трагічна сторінка нашої історії.
Європейська політика. Складно знайти роки, з якими можна порівняти наш європейський курс, починаючи зі статусу ринкової економіки, закінчуючи апофеозом, коли Україні запропонували асоціативне членство в ЄС.
Якщо ми говоримо про економіку, де економічна динаміка була нижчою 7,5% приросту ВВП. Це роки, коли ми збирали рекордні врожаї. У ці роки з 50 гривень мінімальної пенсії ми піднялися до 600 гривень. Ми починали з середньої зарплати 500 гривень, вийшли на 1950 гривень. Експорт виріс у два рази, в тому числі експорт з України до Росії.
Я не переставав сподіватися, що моя політика повинна працювати на мою популярність. Я виходив з того, що моя політика повинна працювати на стратегію нашого становлення як вільної держави і як української нації. І я жодного слова не викину з цієї концепції, яка, переконаний, з часом буде прийнята нацією.
Що не вдалося? Дуже шкода, що те, чого я себе присвятив, а саме - формування демократичних сил, в останні роки перебувало під впливом вкрай негативних дій, які не з моєї позиції, не з мого офісу починалися. Але я жив у цьому часі й, безумовно, можу формувати і свою відповідальність. Ми допустили до того, що патріотичні і демократичні сили були заражені раковою пухлиною, яка під камуфляжем, зсередини розклала ці сили.
- Ви раніше сказали про те, що з часом ваша концепція, цінності, які ви сповідуєте, будуть сприйняті нацією, яка зараз хоче «ковбасної ідеології». Але чи відчуваєте ви і свою вину в тому, що кредит Майдану не справдився? Адже невідомо, скільки часу ще необхідно, щоб народ знову відчув таке натхнення, таке піднесення, така єдність і солідарність, як у 2004-му.
- Я почну з моменту, на який, можливо, менш за все необхідно звертати увагу. Рівень того, що можна сьогодні назвати найбільшим токсикологічними станом мого здоров'я, припав на 2005-й і 2006 роки. Два роки я однією ногою був вже не на землі. У мене не було дня, коли б я не проводив так звані мікрооперацій. Мене прооперували 26 разів за цей час ... під наркозом, по 3,5 - 4 години. Багато хто вважав, що я доживаю останні тижні або останні місяці. І так думали, до речі, деякі мої партнери, які стояли на Майдані. Це дійсно так.
Я стояв на Майдані в стані, в яке 98% людей не повірять і не відчують ніколи. Але я йшов на Майдан з однією думкою: «Я - простий солдат». Своєю присутністю на Майдані я свідчив свою підтримку людям, які хотіли жити в суверенній демократичній країні.
За п'ять років я жодного разу не зрадив демократію, патріотизм і наш європейський курс.Я не давав нації рецепт, як схитрувати на цих святих речах. Це перше.
Друге. У грудні 2004-го, як відомо, відбулася конституційна реформа, суть якої - парламентська форма правління. У цій системі координат президент не визначає, хто буде прем'єр-міністром, яким буде економічний курс. Це визначає парламентська більшість.Президент не визначає, хто буде Генеральним прокурором, міністром внутрішніх справ, головою СБУ. Це все - акцепт однієї людини, який очолює парламентську більшість.
Хоч один президент України працював з парламентом, в якому не було його більшості, з такими конституційними повноваженнями, які були у президента Ющенка? Ні.
- Що ви відчували в момент, коли стали президентом з приставкою «екс», і чи не плануєте брати участь як кандидата на наступних виборах глави держави в 2015-му?
- Для мене це не самоціль. Я - самодостатня людина, що прожив більшу частину свого життя. А принципи і погляди, які хотів принести своїй нації, я вже сформулював.Переконаний, що найважча робота в Україні - це робота з перетворення малороса в українця. Але від цієї місії я не відречуся ніколи.
Що я відчував після складання президентських повноважень? Це були позитивні почуття.
Категория: Политика |
Просмотров: 567 |
|
